Я забирав каністри води на верхні поверхи після роботи — бо сам жив там, де світло гасло першим

Я водій маршрутки й звик бачити місто з кабіни згори донизу. Коли в чаті будинку писали, що на верхніх нема води, я їхав не як рятівник — їхав як сусід, який просто має багажник і час.

Люди лишали мені яблука й шоколадки. Я відмовлявся, бо мені соромно брати за те, що для мене звичка. Але я бачу: ми навчилися помічати одне одного не лише коли гримить з екрана — інколи достатньо каністри й сходів.