Я знову встаю в темряві й місю тісто — так я тримаюся за своє нове місто

Я переїхала сюди вже дорослою жінкою і спершу боялася навіть виходити з підʼїзду. Тоді я просто почала робити вареники, як робила все життя. Хтось поніс з собою новину до сусідів — і вони почали стукати до мене самі.

Тепер я знаю десяток голосів по телефону лише за тембром. Я не вигадую гучних слів про Україну — я просто годую людей так, ніби вони мені рідні. Для мене це і є те, що я можу розповісти про себе.